українська версія english version deutsche version історія | подорожі містом | ретро-виставка | художній музей | поезія затишних вулиць | відпочинок, сервіс, бізнес | мапа міста | подорож Закарпаттям | книги про Ужгород | слайд-шоу (всі фото з галереї) | автори

Кафедральний греко-католицький собор


слайд-шоу
Але нам час повернутися на першу, відому з грамот, ужгородську вулицю - Капітульну, де мешкали лише представники аристократії і куди простим людям було заборонено заходити. Тож давайте відчуємо себе хоч трішечки панами.

Назва вулиці походить від того, що тут здавна знаходилося єпархіальне управління - капітула. Спускаючись по Капітульній від замку, справа бачимо старовинний будинок з латинським написом "Орфанеум". Це - колишній гуртожиток вчительської семінарії. Зразу за ним - провулок Замкові Сходи, який веде униз із Замкової гори до автобусної станції.

Головна ж споруда Капітульної вулиці - Хресто-Воздвиженський кафедральний собор греко-католицької єпархії. Парафіяльний будинок греко-католицького приходу з'явився в Ужгороді ще у 1575 році, невдовзі по Брестській унії. Першу уніатську церкву збудовано у 1678 році у районі нинішніх вул.Лучкая і пров. Підгірного. Нинішній же Кафедральний собор був збудований як римо-католицький. 16 липня 1640 року тодішній володар Ужгорода граф Ян Другет видав дарчу грамоту єзуїтам на велику ділянку Замкової гори. На ній єзуїти при підтримці графа почали споруджувати свою колегію-школу (нинішня бібліотека УжНУ) і костьол. Завершила будівництво вже вдова Другета Анна Якушич у 1646 році.

У 1775 році імператриця Марія-Терезія передала цей храм і прилеглу до нього резиденцію у володіння греко-католицькій єпархії. Єпископ А.Бачинський перебудував його відповідно до східного обряду. Крім того, єпископ ще збудував тут каплицю Успіння Богородиці. 15 жовтня 1780 року собор було освячено. На початку ХІХ століття до нього добудовано дві дерев'яні дзвіниці. У 1812 році буря зруйнувала одну з них, після чого було для симетрії знесено й другу. У 1814 році збудовано нові дзвіниці у східному стилі, які простояли до 70-х років ХІХ століття. У 1846 році єпископ Василь Попович оновив каплицю: замовив новий вівтар та ікони роботи Георгія Ревеса. 1858 року цей же єпископ здійснив комплекс художніх робіт і всередині храму: перебудував іконостас у барокковому стилі, було розписано склепіння і стіни, останні оздоблено мармуром. Великий образ на стелі "Воздвиження Чесного Хреста Господня" виконав Фердинанд Видра, який розписав багато закарпатських церков. При єпископові Івану Пастелії у 1876-77 роках італійський архітектор Лука Фабрі реконструював фасад собору, який набув сучасного вигляду. Тут з'явився неокласичний портик з чотирьох колон Корінфського ордену. У лівій вежі встановили великий дзвін "Іван" вагою в одну тонну, а в правій - тритонний дзвін. До порталу прибудовано сходи з червоного мармуру. Із обох боків центрального входу встановлено таблички з написами церковнослов'янською мовою: "Хрест - краса церквам, вірним утвердження, нечистим смерть" і "Хрест - охоронець всесвіту, царям держава, ангелам слава". Тоді ж на обох дзвіницях з'явилися годинники з курантами. Їх на власні кошти придбав у Відні в дарунок храмові "закарпатський Кулібін" Августин Єнковський.

У 1903 році єпископ Юлій Фірцак відремонтував храм, перекрив дах, а також оновив каплицю. У 1927 році оновлення каплиці здійснив єпископ Петро Гебей. Тоді розписи у ній виконав Йосип Бокшай. Він же розписав стелю і стіни каплиці на замовлення єпископа Олександра Стойки, а також розробив ескізи вітражів. Тоді ж було виготовлено різьблений престол роботи Івана Павлишинця з села Чопівці. 16 лютого 1949 року радянська влада конфіскувала собор, згодом його передано православній конфесії. Наприкінці восьмидесятих храм було відремонтовано. 1991 року храм повернуто греко-католицькій громаді. Зараз фасади храму щедро оздоблені архітектурними прикрасами. Основу декору становлять русти - прямокутні камені з випуклою лицьовою поверхнею. Під собором знаходиться крипта з похованнями єпископів. У 1997 році всередині собору біля входу встановлено меморіальні таблиці роботи Михайла Беленя, присвячені пам'яті двох єпископів: справа - Андрієві Бачинському, зліва - Теодорові Ромжі, вбитому енкаведистами у 1947 році. А 2001 року Папа Римський під час свого візиту в Україну беатифікував Теодора Ромжу.

УНІВЕРСИТЕТСЬКА БІБЛІОТЕКА

Зліва від входу до собору є колишня єпископська резиденція, що в плані нагадує літеру "Г" з двома восьмигранними вежами. Західний фасад прикрашено глухими портиками і ліпними гербами єпископа А.Бачинського. Зараз тут - бібліотека УжНУ, книжковий фонд якої складає 1.200 тис. примірників. Ремонт 2000 року омолодив її інтер'єр і фасад. Від бібліотеки можна спуститися до вулиці Августина Волошина, названої на честь видатного громадсько-політичного і церковно-культурного діяча, який 1939 року був президентом Карпатської України. На цій вулиці він мешкав. Зараз у його будинку функціонує дитячий садок.

Внизу від Кафедрального собору, по вулиці Капітульній, №1/3 знаходиться будівля колишньої гімназії. Пізніше, з 1900 року, тут розташовувалася міська управа, а потім Ужгородська торговельна академія. Зараз тут знаходиться комерційний технікум. На його фасаді встановлено меморіальну дошку на честь колишнього ректора Торговельної академії, діяча Карпатської України Августина Штефана.

На розі вулиць Капітульної та Духновича встановлено меморіальну дошку на честь видатного просвітителя Олександра Духновича. Вулиця Духновича - одна з найдавніших в Ужгороді, у XVII столітті мала назву Вовняна.

Поруч з собором збереглася будівля колишньої недільної греко-католицької школи - це будинок №11 по вулиці Капітульній. По сусідству, під №13, знаходиться двоповерховий будинок ХІХ століття, оздоблений у верхній частині ліпним орнаментом. Це - колишній інтернат-сиротинець для дітей священиків. У верхній частині фасаду напис латинською мовою "Orphanotrophium". Нині тут розташувалося спеціальне конструкторсько-технологічне бюро "Квант" УжНУ. Трохи вище, з протилежного боку вулиці, під №18 знаходиться колишній інтернат для учнів учительської семінарії, так званий "Alumneum". З другого боку вулиці знаходиться ряд житлових будівель XVIII-XIX століть. У будинку №19 проживав священик, педагог і журналіст Віктор Желтвай, а в будинку під №21 - Августин Волошин, під №23 мешкав священик та історик Василь Ґаджега, а в будинку під №31 народився і провів дитинство музикознавець Володимир Гошовський.